ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ: основні правові аспекти і допуск демобілізованого працівника до роботи

9 октября 2015 - Алла Кизим

 

ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ:

основні правові аспекти і допуск демобілізованого працівника до роботи

 

Ярослава Паньків, гол. редактор журналу «Довідник кадровика»

 

 

Соціальні гарантії для мобілізованих працівників

 

Згідно з абзацом першим частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232) за громадянами України, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Пільги і гарантії, зазначені в абзаці першому частини 2 статті 39 Закону № 2232, для

працівників передбачено також і частиною третьою статті 119 КЗпП. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105. Вказаний Порядок набув чинності 17 березня 2015 року.

 

Важливо

З метою безумовного виконання законодавства у сфері оборони, мобілізації та захисту прав громадян України, які призвані під час мобілізації, постановою Верховної Ради України «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави» від 6 травня 2014 року № 1238-VII доручено Генеральному прокуророві України перевірити факти звільнення з роботи та відмови у виплаті заробітної плати громадянам, призваним на військову службу в зв’язку з мобілізацією.

 

Разом з тим відповідно до частини четвертої тієї ж статті 119 КЗпП за працівниками, які

були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП, зберігаються за

працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

У разі призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на час його відсутності роботодавець може прийняти іншого працівника за строковим трудовим договором.

 

 

Коли демобілізовані військовослужбовці повинні повернутися на роботу?

 

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIII (далі — Указ № 15/2015), у період з 18 березня до 1 травня 2015 року було проведено звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014.

Працівники, які були мобілізовані для проходження військової служби в особливий період, мають стати до роботи не пізніше, як мине рік із часу мобілізації їх для проходження військової служби.

Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України видано спільну директиву «Про звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 2 березня 2015 року № Д-1 (далі — Директива). Згідно з цією Директивою перед органами військового управління поставлено завдання щодо звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією військовослужбовців, які прослужили рік (але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання/перебування). Таку ж норму передбачено частиною 6 Указу № 15/2015.

Крім того, згідно з Директивою військовим комісаріатам поставлено завдання щодо повідомлення керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності про дотримання трудових прав і гарантій соціального захисту військовослужбовців із числа їх працівників, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та перебувають на лікуванні в медичних закладах, у полоні чи зникли безвісти.

 

Важливо

При визначенні дати прибуття працівника на роботу роботодавці повинні визначити дату його призову для проходження служби і брати її до уваги. Якщо час, коли працівник був звільнений від роботи для проходження лікарської комісії (хоча в цьому випадку за працівником теж зберігається місце роботи й середній заробіток) припадає на час поза періодом мобілізації, при визначенні дати прибуття працівника на роботу до уваги його не беруть.

 

 

Допускаємо демобілізованого працівника до роботи і звільняємо працівника, який працював на його місці за строковим трудовим договором

 

Варто зазначити, що спеціальних нормативних актів, спрямованих на врегулювання питань щодо допущення демобілізованих працівників до роботи на сьогодні не ухвалено. Тож потрібно керуватися існуючими нормами трудового та іншого законодавства. Логічним буде вважати (оскільки інше законодавством не передбачено), що працівник має прибути на роботу після звільнення його з військової служби в розумний строк, з урахуванням часу, потрібного для оформлення відповідних документів та проїзду до місця проживання.

Законодавством не визначено обов’язків громадян або військового комісаріату повідомляти роботодавця про звільнення військовослужбовця в запас. Відповідно і не передбачено якогось особливого документа, який би надавався працівникові для пред’явлення за місцем роботи. Зазвичай військкомат надає довідку (витяг з наказу), у якій вказується період, протягом якого військовослужбовець проходив службу. Основним документом усе ж слугує правильно оформлений військовий квиток.

Запис про звільнення у зв’язку з демобілізацією виконують на третьому аркуші військового квитка. Там же роблять і запис про те, коли й куди зобов’язаний прибути демобілізований після звільнення з військової служби.

Як зазначається в листі Генерального штабу Збройних Сил України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142, закінченням військової служби для резервістів та військовозобов’язаних є день виключення військовослужбовців зі списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка. А отже, і про звільнення особи з військової служби після прийняття рішення про демобілізацію має робитися відповідний запис до військового квитка.

Будь-яких інших додаткових документів, що підтверджують звільнення особи з військової служби, законодавством наразі не передбачено. Так само не передбачено і обов’язку роботодавця видавати наказ (розпорядження) про допущення демобілізованого працівника до виконання функціональних обов’язків, адже працівник з роботи не звільнявся.

Та все ж видати наказ про допущення вказаного працівника до роботи інколи є доцільним, особливо коли йдеться про керівників, які мають підписувати відповідні документи. Такий наказ можна сформулювати так:

 

 

«НАКАЗУЮ:

1. ДУДНИКА Івана Миколайовича, завідувача хірургічним відділенням, вважати таким, що приступив до виконання посадових обов’язків 22 квітня 2015 року.

Підстава: наказ № 36-П від 21.04.2014;

                  копія військового квитка.

 

2. САВЧЕНКА Василя Павловича, завідувача хірургічним відділенням, у зв’язку із закінченням строку договору звільнити 22 квітня 2015 року, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Виплатити всі належні Савченку В. П. при розрахунку суми.

Підстава: наказ № 42-П від 25.04.2014».

 

Слід зауважити, що для того щоб кадрова служба установи могла у законний спосіб звільнити працівника, який працює за строковим договором на місці мобілізованого працівника, вона повинна тим чи іншим способом отримати інформацію про те, коли демобілізований повернеться на роботу.

 

Важливо

Наказ чи розпорядження про допущення демобілізованого працівника до виконання

функціональних обов’язків, крім іншого, буде підставою для його табелювання і нарахування заробітної плати.

 

Після допущення демобілізованого працівника до роботи роботодавець має

проконтролювати постановку цього працівника на військовий облік, оскільки відповідно до частини 11 статті 26  Закону № 2232 особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік, а згідно з частиною 5 статті 34 Закону № 2232 персональний облік працівників — призовників і військовозобов’язаних — покладається на керівників підприємств незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Може бути й таке, що працівник за станом здоров’я не може приступити до виконання дорученої йому роботи (наприклад, отримав інвалідність, через що йому заборонена важка фізична праця, або ж має медичний висновок, відповідно до якого потребує переведення на легшу роботу). У таких випадках роботодавець зобов’язаний діяти відповідно до положень статей 170 і 172 КЗпП.

Допускаючи демобілізованого працівника до роботи, роботодавець зобов’язаний враховувати стан здоров’я цього працівника і, в  разі потреби, у встановленому порядку направити його на медичний огляд.

Якщо ж працівник тимчасово або постійно не може виконувати роботу, на яку його було прийнято, але без шкоди для свого здоров’я може виконувати іншу, легшу роботу, роботодавець має перевести його на легшу роботу відповідно до медичного висновку.

 

Звернути увагу

У разі переведення працівника за станом здоров’я на легшу, нижчеоплачувану роботу за ним зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів із дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

 

У випадках, передбачених законодавством, на роботодавця покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, установити на їх прохання неповний робочий день (тиждень) та створити пільгові умови праці.

 

Важливо

Військовозобов’язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час

мобілізації та були звільнені зі служби у запас, не підлягають повторному призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу лише за їх згодою (ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII; норма набула чинності 15 квітня 2015 року).

 

 

Якщо рік із часу мобілізації минув, а працівник до роботи не приступив

Законодавством прямо не передбачено обов’язку роботодавця зберігати за демобілізованим працівником середній заробіток у період з дня звільнення його з військової служби і до дня фактичного виходу на роботу. Якщо громадяни України проходять підготовку з військово-технічних спеціальностей з відривом від виробництва, за ними зберігається середній заробіток на весь час підготовки, включаючи час проїзду до місця підготовки та у зворотному напрямку — лише у цьому випадку зберігається середній заробіток (частина 1 ст. 13 Закону № 2232).

Отже, якщо працівник не прибув вчасно на роботу з власної вини дії роботодавця мають

бути такими ж, як і в разі вчинення працівником прогулу без поважних причин. Тобто роботодавець має запропонувати працівникові надати письмові пояснення з приводу неявки й ухвалити рішення щодо дисциплінарної відповідальності працівника з урахуванням поважності причин його відсутності.

Якщо ж працівник прибув на роботу після демобілізації пізніше встановленого строку з вини

посадових осіб Збройних Сил України або інших військових формувань, де він проходив службу, і це підтверджено відповідними документами, роботодавець має допустити такого працівника до роботи з дати його прибуття, однак законних підстав для оплати днів, коли працівник був незаконно відсутній, у роботодавця нема.

            Якщо працівник, який підлягає демобілізації, вирішив продовжити службу за контрактом,

то гарантії щодо збереження місця роботи, посади і компенсації середнього заробітку зберігаються за ним більше ніж на один рік (частина четверта ст. 119 КЗпП).

Якщо рік із часу мобілізації усе ж минув, а працівник до роботи не приступив, кадрова

служба не мусить поспішати звільняти працівника, тим більше що законних підстав для звільнення такого працівника у цьому випадку, як правило, нема. Насамперед треба з’ясувати, чому працівник не приступив до роботи. Для цього можна письмово звернутися із відповідним запитом до військкомату, через який був мобілізований працівник. Зазначену інформацію можна отримувати і в інші не заборонені законодавством способи: від самого працівника під час телефонної розмови з ним, від його родичів, в органах реєстрації актів громадянського стану, охорони здоров’я, у житлово-експлуатаційних організаціях тощо.

 

Важливо

Слід пам’ятати, що згідно зі статтею 9 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково. Тобто час проходження працівником військової служби у зв’язку з мобілізацією зараховується до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку.

Якщо мобілізований працівник працював за строковим договором

 

Прямої заборони щодо звільнення працівника, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у зв’язку з закінченням строкового трудового договору діючим законодавством України не передбачено.

Разом з тим для визначення строку звільнення мобілізованого працівника, строк договору якого закінчується раніше, аніж рік, протягом якого відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП йому гарантується збереження місця роботи і компенсується із бюджету середній заробіток, звернемося до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, яким передбачено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (як-от, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною, особи, яка звільнилася з роботи у зв’язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). 
Тобто строк може визначатися не лише умовами договору, а й настанням певної події, у нашому випадку — закінченням строку військової служби  за призовом під час мобілізації.

Таким чином, останнім днем строкового трудового договору буде день закінчення проходження військової служби. Підтвердженням такої позиції є і роз’яснення Державної інспекції України з питань праці від 7 квітня 2015 року.

Наказ про звільнення від виконання обов’язків на період проходження військової служби у зв’язку з частковою мобілізацією в особливий період може бути сформульовано так:

 

«1. ВЛАСЕНКА Миколу Павловича, фахівця відділу маркетингу, звільнити 25 квітня 2014 року від виконання обов’язків на період проходження військової служби у зв’язку з частковою мобілізацією в особливий період.

2. У день, наступний після закінчення проходження Власенком М. П. військової служби у зв’язку з частковою мобілізацією, але не пізніше 24 квітня 2015 року, звільнити його з посади фахівця відділу маркетингу у зв’язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Підстава: строковий трудовий договір від 31.10.2013;

повістка Шевченківського РВК м. Києва від 23.04.2014 № 315».

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що й буде зроблено запис у військовому квитку демобілізованого працівника.

Опубліковано в журналі "Практика управління медичним закладом", № 5-6, 2015 

 

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!